Вірменська церква одна з найдавніших в християнському світі. Вона настільки ж схожа на католицизм і православ’я, наскільки і відрізняється від них. Вона об’єднує всього лише один народ, і найпотаємніше, що у нього є – це його віра. А первосвященики церкви ставили собі за мету без спотворень передати майбутнім поколінням заповіти перших християн і самих апостолів, які колись теж проповідували тут в Вірменії серед випалених сонцем гір біля підніжжя великого Арарату. Жива історія цієї церкви – її стародавні монастирі.
Вірменія – дивовижна держава. Країна неприступних гір погано пристосована для життя. Вона завжди знаходилася в сфері чиїхось політичних інтересів. Її ділили Рим і Персія, завойовували солдати Візантії, повністю розоряли турки-сельджуки в XI столітті і монголи в XIII. У цих численних війнах вірменам доводилося відстоювати не тільки своє право на землю предків, а й право на віру.
Згідно з переказами першими просвітителями Вірменії були самі апостоли – Тадей і Варфоломій.
Тому вірменська церква називається апостольською. Вірменія перша з усіх країн на землі прийняла християнство як державну релігію – це було в 301-му році. У Вірменії є монастирі, які ведуть відлік своєї історії з тих самих часів.
Монастир Гегард
Невелике джерело високо в горах дало народження одному з найдавніших вірменських монастирів – Гегард. Перші чернечі обителі тут з’явилися ще в IV віці.
В середні віки Гегард був духовним центром і знаменитою школою складання манускриптів. Сюди приходили ті, хто вирішив присвятити своє життя вірі. У храмах Вірменії майже завжди панує напівтемрява. Просторі зали зверху або з вузьких, як щілини, вікон заливає світло, ніби це і є світло небесне. Іншого освітлення немає, крім свічок. Ними користувалися перші християни для здійснення обрядів глибоко в підземеллях і катакомбах, де переховувалися від язичників.
Гегард – монастир, побудований прямо в скелях в неймовірно твердої гірської породи – базальту. Неможливо уявити, яким чином люди тисячу років тому могли це зробити. Адже вони могли розраховувати тільки на свої руки, молоток, долото і віру в Бога, передану батьками і дідами. Відомо, що майстри працювали 40 років. Права на помилку у них не було – зіпсований камінь замінити неможливо.
Десь під склепіннями висічено ім’я архітектора – Галдзак. Після себе він залишив тільки одне прохання – поминати його в молитвах.
Вірменські храми вражають суворою простотою і строгістю. Ні дорогих прикрас, ікони теж рідкість. Лише біля престолу можна побачити зображення Богоматері. Підступи до Гегард перекривають високі стрімкі стіни гірської ущелини. Під час воєн чернеча обитель перетворювалася на неприступну фортецю, могла витримати будь-яку облогу. Воду давало святе джерело, їжу потайки приносили жителі навколишніх сіл. Віра дуже часто була тим єдиним, що допомагало вірменам вижити.
Гегард протягом століть мав особливу місію. Він був хранителем однієї з головних реліквій християнського світу. Назва монастиря з древнєармянського перекладається, як «спис». Тут зберігалося те вістря спису, яким римський легіонер пронизав тіло розп’ятого Ісуса. Спис і зараз знаходиться в Вірменії – в її нинішньому духовному центрі Ечміадзині.
Монастир Ечміадзін
Ечміадзін – це великий монастирський комплекс. За розмірами йому поступається навіть Ватикан. Більшість з тих, кого можна бачити на ранковій молитві, студенти духовної академії Ечміадзіна. Свого часу вона була єдиним закладом у всьому світі, що готувала служителів вірменського духовенства.
Для богослужінь використовується древнєармянська мова грабар. Вірменська церква суворо дотримується традицій. Століттями цей принцип лежав в основі збереження давньої вірменської віри. Ченці носять темний одяг, як символ зречення від усього мирського. Після молитви настає час сніданку. Одне місце в загальній їдальні виділяється серед інших. Воно призначене для Католікоса – вищої духовної особи Вірменської церкви. Він спускається до братії по великих святах. Сніданок Католікоса нічим не відрізняється від того, що подається всім іншим.
Перші камені у фундамент головного кафедрального собору Ечміадзіна закладалися ще в ті часи, коли Вірменія тільки-тільки прийняла християнство. Цей собор – один з найдавніших християнських храмів не тільки в Вірменії, а й в усьому світі. Хрещення Вірменії пов’язано з ім’ям Григорія Просвітителя і царя-язичника Трдата III. Григорія він піддавав страшним мукам, але від нього ж, збожеволівши за гріхи, отримав зцілення. Григорій Просвітитель став першим Католикосом Вірменії. Прийняв християнство язичницький цар Трдат III почав зводити храми, в тому числі і Ечміадзін.
Монастир Ечміадзін – це ще і скарбниця християнських реліквій. Вони звозилися сюди в різні епохи і при різних обставинах. Ув’язнені в дорогоцінну оправу частки хреста, на якому був розп’ятий Ісус, шматочок Ноєвого Ковчега, мощі святих. Серед цих реліквій зберігається спис, який пронизав тіло розп’ятого Ісуса.
Згідно з переказами спис приніс до Вірменії Святий Тадей, як доказ того, що він є апостолом і у нього особлива місія.
Монастир Нораванк
Невеликий монастир Нораванк не так широко відзначений в історичних хроніках, як інші храми Вірменії. Про нього немає написаних томів дослідницької літератури. Однак сюди не висихає потік людей, художників, туристів, тих, кому хочеться побути самим з собою наодинці. І в пам’яті кожного відвідувача монастир залишає свій незгладимий слід. Тиша, мир і спокій привертають всіх, і не тільки християн. У Нораванк знаходяться одні з найкрасивіших в Вірменії хачкарів, автором яких є середньовічний зодчий Момік.
Хачкари зображують на камені хрест, і зустрічаються тільки у вірмен. Хачкари символізують воскресіння Христа. Виготовляють їх з вулканічного туфу виключно вручну. Справжній Майстер за своє життя може створити більше 500-600 хачкарів, і не один з них не буде повторюватися.
