Памуккале – диво природи античного Хієраполіса. Термальне джерело. Його води течуть століття, тисячоліття. Їх не зупинити. З плином часу ландшафт зазнавав змін. Цілющі властивості джерела були помічені здавна. Люди притягувалися з надією на зцілення від різних недуг – в культі було поклоніння воді.
Памуккале був культовим центром античності. Назва Хіераполіс перекладається з грецької, як «святе місто». Поки що мало відомо з історії його заснування. Але зрозуміло одне, що без цілющого природного джерела місто тут не збудували б. Памуккале – це унікальне творіння природи. Температура води в джерелі складає 35оС. До складу води входить велика кількість кальцію, який у вигляді вапняку світло-сірого кольору товстим шаром покриває все навколо.
Природа, що застигла в камені. Мармуровий капітель храму Аполлона – свідоцтво того, яку важливу роль грав Хіераполіс. Можливо, тут був перший на землі культовий центр, де шанували богиню Кибеле.
З давніх античних часів термальне джерело було відоме своїми цілющими якостями. Руїни в Хієраполіс – яскраве свідчення того, наскільки сильним був культ води – тут було кілька купалень. Дві тисячі років тому римська культура купання знайшла своє втілення і в Малій Азії – Хієраполіс. Імовірно, тоді в місті було 100 000 жителів. Південна купальня була покрита вапняком до висоти 5 метрів. Їх відновили зовсім недавно.
Поступово стає зрозумілим значення Хієраполіса в розвитку римської культури купання на Близькому Сході. Ще належить очистити від вапняку руїни інших будівель – розкопки тривають.
В Хієраполісі злилися воєдино гра природи і мистецтва. Амфітеатр, що знаходиться в самому центрі античного міста, самий добре збережений театр в Малій Азії.
Амфітеатр присвячений богині Артеміді, яку увічнили на рельєфах сцени. Завдяки двоповерховій сцені, оркестр і актори перебували на різних рівнях. Театр вміщував п’ятнадцять тисяч глядачів.
Чудо природи з гарячою водою до сих пір не втратило своєї актуальності. Доказ тому – руїни, які нещодавно з’явилися. Це були готелі для туристів, побудовані на вапнякових терасах в XX-му столітті. Вони більше руйнували, ніж були місцем зцілення. Щоб, як можна швидше залучити сюди натовпи туристів, в самому центрі цього чуда природи побудували цілу вулицю. Зараз від неї не залишилося і сліду. Вода повинна залікувати рану, шар за шаром покриваючи її вапном.
Туристи можуть ходити тільки по спеціально відведеній стежці. Вода знову тече так само, як і раніше.
