Загублене в Гімалаях, маленьке королівство Мустанг до наших днів живе за середньовічними традиціями та життям. Столиця Ло Мантанг – це дуже важкодоступне, одне з останніх місць на землі, де досі збереглася культура Тибету в її первозданному вигляді. На жаль, незабаром ця культура може зникнути.
Площа перед міською брамою – це, свого роду, місце для тусовки місцевих дідків. Вони тут збираються разом, сидять на шкурах яків, щоб не було холодно, спілкуються, крутять молитовні барабани, читають мантри. Ло Мантанг дуже маленьке місто. Обійти його довкола можна швидким кроком за п’ять хвилин. Але ж це столиця королівства!
У цьому крихітному містечку є чотири монастирі і чернеча школа, в якій живуть близько сотні ченців, вік яких коливається від шести до вісімдесяти років, але більшість, звичайно ж, діти.
У місті є три школи. Одна монастирська, одна традиційна медицина Тибету і ще одна – державна. Останню майже ніхто не відвідує. Життя жителів Мустангу тісно пов’язані з буддизмом, а точніше, їх життя є буддизм. Але в основному, люди не сильно знаються на буддизмі, вони просто йдуть за ченцями.
Молитовні барабани у місті практично на кожному кроці.
Життя в монастирі сильно відрізняється від звичайного, тому що є багато правил, яких потрібно дотримуватися. Ченці прокидаються о шостій ранку, о шостій тридцять – молитва, о сьомій – сніданок, а о восьмій годині починається навчання, о другій годині дня – обід, о третій – знову навчання. Вечеря в монастирі о шостій годині вечора, і лише після семи – вільний час, який триває недовго, о 21.00 у монастирі відбій, всі лягають спати.
Після монастиря ченці йдуть до буддійського університету вивчати буддійську філософію. Це як отримати бакалавра, а потім піти до магістратури і далі. Монахам заборонено слухати музику, також не можна одружуватися та вживати алкоголь.
У Мустангу довгий час існувала багаточоловічність, тобто у жінки могло бути відразу кілька чоловіків. Чоловіка обирали по-різному. Іноді виходили заміж із кохання, а в деяких випадках про весілля домовлялися батьки. Відбувалося це тому, що в Мустангу мало землі для обробітку, і батько сімейства не міг роздавати всім своїм синам при одруженні наділи землі – дуже скоро нічого не залишилося б. Тому, за традицією, одружувався старший брат, середнього віддавали в монастир, а молодші ставали чоловіками дружини старшого брата. Таким чином, вся земля залишалася всередині сім’ї, і всі жили благополучно.
Ло Мантанг є останнім оплотом середньовіччя, що протистоїть сучасності. Тут нічого не говорить про те, що на подвір’ї 21 століття.
